Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2015 року Справа № 904/3156/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет Стіл"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.11.2014р. (головуючий суддя Березкіна О.В., судді Дармін М.О., Чус О.В..)та на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2014 р. (суддя Соловйова А.Є.)у справі№ 904/3156/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Маркет Стіл"до1. Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальний Дім"провизнання недійсними договорів,

за участю представників:позивачаКарпенко В.О.,відповідача-1Ковальчук І.В.,відповідача-2не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2014 р. у справі 904/3156/13, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 р., в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет Стіл" про визнання недійсними договорів відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 91, 92, 180, 203, 207, 215, 626 ЦК України, ч. 2 ст. 345 ГК України, ст.ст. 43, 83, 84, 105 ГПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що договір про зміну № 12 від 26.11.2012 р. до договору про надання банківських послуг № СR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р. підписано не Теслею О.М., а іншою невстановленою особою, а тому не може створювати правових наслідків, та на підставі ст. 215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.

Також, за твердженням скаржника, судами попередніх інстанцій не були взяті до уваги доводи позивача щодо невідповідності положень розділу 33 кредитного договору (Додатковий перелік зобов'язань клієнта) приписам ст. 91, 92 ЦК України

Крім того скаржник вважає, що заяви про надання банківських послуг не є частинами договору, а отже зазначення в них відсоткової ставки не може вважатись погодженням відповідної умови в самому договорі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача-1, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Луганський трубний завод" (Позичальник) та Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (Банк) 13.05.2011 р. уклали договір про надання банківських послуг № СR 11-074/300-4 (далі - Договір про надання кредиту), за умовами якого Банк зобов'язався надати Публічному акціонерному товариству "Луганський трубний завод" кредит у розмірі ліміту зобов'язань, а Позичальник зобов'язався належним чином використовувати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у Договорі про надання кредиту та Додатках до нього.

В подальшому Банк, Публічне акціонерне товариство "Луганський трубний завод" та позивач 26.11.2012 р. уклали Договір про переведення боргу, за умовами якого Публічне акціонерне товариство "Луганський трубний завод" переводить на нового боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркет Стіл", а новий Позичальник приймає на себе усі борги Публічного акціонерного товариства "Луганський трубний завод", в тому числі суму отриманого кредиту в розмірі 27.500.000,00 гривень, за зобов'язаннями, зазначеними у Договорі про надання банківських послуг № СR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р.

У зв'язку з переведенням боргу 26.11.2012 р. Публічне акціонерне товариство "Луганський трубний завод" та Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" уклали Договір № 11 про зміну до Договору про надання банківських послуг № СR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р. Того ж дня Банк, ПАТ "Луганський трубний завод" та ТОВ "Маркет Стіл" уклали Договір № 12 про зміну до Договору про надання банківських послуг №СR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р.

Як визначено статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду, позивач посилався на відсутність в кредитному договорі про надання банківських послуг всіх істотних умов даного договору, зокрема на непогодженість сторонами відсоткової ставки за кредитом, невідповідність положень розділу 33 договору про надання банківських послуг №CR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р. приписам статей 91 та 92 ЦК України, відсутність посилання в договорі про надання банківських послуг № CR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р. на документи, які підтверджують повноваження осіб, котрі підписали від імені відповідача-1 зазначений договір. В силу приписів ст. 548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

За таких обставин позивач просив визнати вказаний договір про надання банківських послуг недійсним, і, як наслідок, визнати недійсним також Договір поруки № SR 11-073/300 від 13.05.2011 р., за яким позивач поручився перед Банком за належне виконання позичальником своїх зобов'язань за Договором про надання кредиту. У клопотанні від 23.06.2014 р. ( т. с. 3, а. с. 180-183) позивач також просив суд вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним Договір про зміну № 12 до Договору про надання банківських послуг.

Разом з тим, згідно з п. 28.1.9 Договору про надання кредиту розмір процентної ставки встановлюється в заяві про надання банківської послуги (кредитна заявка) по відношенню до кожного траншу. Форма та зміст кредитної заявки встановлені п. 19 Договору про надання кредиту.

Відповідно до п. 17 Договору про надання кредиту підписанням Договору сторони підтверджують, що укладання Договору відповідає вільному волевиявленню сторін, жодна із сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа Договору, права та обов'язки сторін, інші умови, в тому числі щодо визначення розміру процентної ставки) та умови Договору є взаємовигідними для сторін.

За умовами Договору про надання кредиту з метою отримання кредитних грантів сторонами Договору були підписані відповідні заяви на видачу кредитних коштів у національній валюті (копії заяв для отримання кредиту у гривнях додані відповідачем-1 до відзиву на позов). У заявах визначені та погоджені обома сторонами умови надання кредиту, тобто визначена бажана сума траншу та процентна ставка.

За приписами ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як визначено ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України визначено, що банк має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

В силу приписів частини 1 та 2 ст. 10561 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а не виконання цих вимог згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідно до п. 6 Договору про надання банківських послуг розмір процентної ставки встановлюється як для Стандартного розміру, так і для Підвищеного розміру та може становити будь-яке числове значення в межах від 0,000001 до 100,000001 процентів річних; стандартний розмір процентної ставки встановлюється в заяві про надання банківської послуги по відношенню до кожного траншу (п. п. 28.1.9, 28.1.10).

Форма та зміст кредитної заяви встановлені п. 19 Договору про надання кредиту.

Зазначені умови договору свідчать про те, що сторони відповідно до ст. 10561 Цивільного кодексу України погодили змінювану процентну ставку шляхом встановлення для кожного траншу та умов його надання можливості погодження конкретної процентної ставки в залежності від попиту та пропозицій, які склалися на кредитному ринку на момент надання кредиту, і зазначене не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами договору.

Є хибними посилання позивача на те, зазначені вище заяви про надання банківської послуги не є частинами Договору про надання кредиту, оскільки на підставі саме таких заяв, передбачених договором, здійснюється надання конкретної банківської послуги, в т. ч. кредитного траншу, і саме на підставі таких заяв здійснюється конкретизація умов виконання Договору за кожною послугою.

Колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанції про те, що умови, наведені в ч. 2 ст. 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору. Такі умови чітко визначені законом, а отже підлягають обов'язковому застосуванню.

Разом з тим колегія суддів бере до уваги, що суди попередніх інстанцій встановили: перелічені позивачем умови договору, визначені ч. 3 ст. 180, ч. 2 ст. 345 ГК України ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5 ст. 318 ГК України та ст. ст. 695, 982, 1035 ЦК України, також були погоджені та викладені сторонами в оскаржуваному Договорі про надання кредиту, в т. ч. в п. 28.1.4 та п. 28.1.5 "Цільове призначення банківської послуги": цільовим використанням кредитних коштів є закупівля сировини, матеріалів та іншої металопродукції, виплата заробітної плати та оплата інших витрат, пов'язаних з виробничою діяльністю клієнта. Зазначені обставини в своїй сукупності не призвели до неправомірних висновків судів попередніх інстанцій по суті спору.

Також колегія суддів, аналізуючи Договір про надання кредиту як предмет спору, відзначає таке. Встановлення у договорі за згодою сторін додаткових зобов'язань для відповідача не суперечить приписам ст. 627 Цивільного кодексу України, якою визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Отже, договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд, крім тих, що прямо заборонені законом. Наявність таких узгоджених умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, оскільки останні можуть бути змінені в установленому чинним законодавством порядку в процесі виконання договору.

Крім того, як вже зазначалося, у п. 17 Договору сторони обумовили, що укладення цього договору відповідає вільному волевиявленню сторін, жодна з них не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення і т. ін.

Колегія суддів відзначає, що перелік додаткових зобов'язань клієнта у договорі спрямований на контролювання Банком у визначених межах поточного та перспективного фінансового стану клієнта, упередження зменшення платоспроможності клієнта та, відповідно, на гарантування повернення наданих кредитних коштів. Такі зобов'язання не суперечать актам цивільного законодавства, а скріплення договору підписами та печатками уповноважених осіб, а також виконання умов цього договору наданням кредитних коштів за заявами клієнта на умовах, визначених даним договором, та беззаперечне прийняття цих коштів свідчать про погодження та прийняття усіх умов оспорюваного договору та відсутність обставин, які є підставою для визнання договору недійсним.

Стосовно доводів скаржника про підписання оскаржуваного договору неуповноваженими особами суди відзначили, що на підтвердження повноважень осіб, які від імені Банку підписали Договір про надання кредиту, Банк надав відповідні довіреності та рішення правління №40/1 та №40/2 від 17.02.2010 р.

Як встановлено ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, на підставі дослідження та аналізу матеріалів справи та відповідних доказів, суди попередніх інстанцій встановили, що з боку Банку договори, які є предметом спору, були підписані уповноваженими у визначений законом спосіб особами. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, сам Банк такого не заперечував.

З огляду на необгрунтованість позовних вимог про визнання недійсним основного договору, а саме Договору про надання банківських послуг № СR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р., судами правомірно відмовлено в задоволенні похідної вимоги про визнання недійсним Договору поруки № SR 11-073/300 від 13.05.2011 р.

Також, зважаючи на необгрунтованість позовних вимог, місцевий господарський судом, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні клопотання позивача від 23.06.2014 р. б/н про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсним Договору про зміну № 12 від 26.11.2012 р. до Договору про надання банківських послуг № СR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р.

При цьому суди попередніх інстанцій оцінили висновки №1669-13 від 25.10.2013 р. та №1055-14 від 26.05.2015 р. судової почеркознавчої експертизи у даній справі та вказали, що відповідь була надана лише на одне з поставлених запитань (№3. Чи виконано підпис від імені особи - Теслі Олега Михайловича у Договорі про зміну №12 від 26.11.2012 р. до Договору про надання банківських послуг № CR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р. під впливом збиваючих факторів (природних, штучних)?), і надана експертом відповідь не відповідає поставленому запитанню ("Підпис від імені Теслі О.М. в графі "Тесля Олег Миколайович" на п'ятнадцятому аркуші договору про зміну №12 від 26.11.2012 р. до договору про надання банківських послуг № CR11-074/300-4 від 13.05.2011 р., - виконаний не Теслею Олегом Миколайовичем, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису"). Крім того, як зазначили суди, дана обставина (факт підписання або не підписання Теслею О.М. договору про зміну №12 від 26.11.2012 р.) не є підставою позовних вимог.

З цього процесуального питання колегія суддів відзначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Отже, розгляд такого клопотання можливий лише у разі, коли викладена у клопотанні вимога безпосередньо пов'язана з предметом спору.

В даній справі предметом спору є: договір про надання банківських послуг № СR 11-074/300-4 від 13.05.2011 р., укладений між ПАТ "Луганський трубний завод" (позичальник) та ПАТ "ОТП Банк" (Банк), а також Договір поруки № SR 11-073/300 від 13.05.2011 р., укладений між Банком та позивачем. Відповідні підстави для визнання цих договорів недійсними викладені ТОВ "Маркет Стіл" в позовній заяві та інших документах, поданих суду першої інстанції.

Клопотання позивача містить вимогу визнати недійсним Договір про зміну № 12 від 26.11.2012 р. у зв'язку з підробленням підпису особи, котра його підписала від імені позивача. Проте відповідні обставини, навіть за наявності експертних досліджень щодо них, вчинених за рішенням суду, не мають жодного відношення до предмету спору в даній справі, оскільки виникли набагато пізніше моменту вчинення спірних договорів про надання кредиту та поруки і жодним чином не доповнюють фактичних та правових підстав позову з урахуванням предмета позову, а отже не входять до предмету доказування в даній справі і не мають для неї жодного правового значення.

Такі обставини можуть мати значення виключно для правової оцінки правовідносин та відповідних наслідків, що виникли на підставі Договору про переведення боргу від 26.11.2012 р., укладеного між ПАТ "Луганський трубний завод", новим боржником - ТОВ "Маркет Стіл" та Банком.

З урахуванням наведеного вказане клопотання позивача не підлягало задоволенню.

Таким чином, позивач, як встановлено судами попередніх інстанцій, не надав доказів того, що договори, котрі є предметом спору, суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, не довів відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, які вчинили спірні правочини, та відсутності спрямованості дій будь-якої із сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, відповідає фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішень не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет Стіл" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2014 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 р. у справі № 904/3156/13 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова